Гладкий О.А. Предмет "Медсестринство в інфектології" Група 3-А с/с Дата 06 червня2022р. Лекція № 12. Тема “Чума. Сибірка. Охорона праці в галузі ”
Викладач: Гладкий О.А.
Предмет "Медсестринство в інфектології" Група 3-А с/с Дата 06 червня2022р.
Лекція № 12. Тема “Чума. Сибірка. Охорона праці в галузі ”
Матеріали за посиланням: https://docs.google.com/
Лекція № 6 Тема: ЧУМА. СИБІРКА. ОХОРОНА ПРАЦІ В ГАЛУЗІ.
Чума (pestis) – особливо небезпечна інфекційна хвороба, що спричинюється чумною паличкою. Проявляється гарячкою, тяжкою інтоксикацією, серозно-геморагічним запаленням лімфатичних вузлів, легень та інших органів, сепсисом.
Етіологія. Чумний мікроб (Yersinia pestis) – грамнегативна паличка овоїдної форми; легко забарвлюється аніліновими фарбами, інтенсивніше – на кінцях. Бактерія нерухома, має капсулу. Продукує дуже сильний токсин. Стійкість бактерій у довкіллі невелика: на них згубно діють висока температура, сонячне світло, висушування. Нагрівання до 60 °С вбиває їх за 1 год, кип’ятіння – протягом 1 хв. Разом з тим збудник добре переносить низькі температури: при 0 °С зберігається протягом 6 міс., –22 °С – 4 міс. Із дезінфекційних засобів найбільш згубно на нього діють розчини сулеми, карболової кислоти, хлораміну Б, хлорного вапна у звичайних концентраціях.
Епідеміологія. Хвороба є особливо небезпечною. Хоч епідемії відійшли в минуле, території природних осередків чуми не зменшуються і продовжують займати 8-9 % усієї суші. Природні осередки чуми є на всіх материках, крім Австралії. Резервуаром збудника в природі є гризуни (понад 200 видів і підвидів), найчастіше – ховрахи, бабаки, піщанки, хом’яки, щури, зайці. Із свійських тварин на чуму хворіють тільки верблюди.
Збудник передається трансмісивним, контактним, аліментарним і крапельним шляхами. Заразитись можна при укусі блохи, яка паразитувала на хворій тварині, при знятті шкірок з гризунів, забої і розробці туші хворого верблюда, вживанні в їжу інфікованого м’яса, що не пройшло достатньої термічної обробки. Рідше трапляється зараження через побутові речі, забруднені гноєм і харкотинням хворих. Трансмісивне і контактне зараження призводять до виникнення шкірної, бубонної і септичної форм чуми. Ускладнення будь-якої з них чумною пневмонією зумовлює в подальшому крапельний шлях передачі збудника. Хворий на легеневу чуму є найбільш небезпечним і може спричинити епідемічні спалахи цієї форми хвороби. Він є заразним до видужання або смерті. Людина, хвора на бубонну форму, практично безпечна; передача збудника оточуючим можлива лише при наявності бліх. Люди дуже сприйнятливі до чуми. Найчастіше в природному осередку на небезпеку інфікування наражаються чабани, мисливці, працівники геологічних партій, споживачі верблюжого м’яса.
Патогенез. Бактерії чуми в організм людини проникають через шкіру, кон’юнктиви, дихальні шляхи або травний канал. З лімфою збудник заноситься в регіонарні лімфовузли. Під впливом бактерій та їх токсинів розвивається серозно-геморагічне запалення лімфовузлів і навколишніх тканин з утворенням пер винних
бубонів, що нагноюються. По лімфатичних капілярах збудник потрапляє у віддалені лімфовузли, утворюючи віддалені бубони, які менших розмірів і не нагноюються. Прорив бактерій у кров зумовлює розвиток сепсису з виникненням вторинних вогнищ
запалення, переважно в легенях, рідше – у кишках. Якщо зараження відбувається крапельним шляхом, то розвивається первинна легенева чума (чумна пневмонія). Інтенсивне розмноження бактерій та їх масове руйнування можуть призвести до розвитку септичного шоку. Після перенесеної хвороби залишається стійкий імунітет. Повторні випадки чуми рідкісні.
Клінічні прояви. Інкубаційний період триває 3-6 діб, інколи декілька годин, у вакцинованих – до 8-10 діб. Розрізняють локалізовані форми чуми (шкірна, бубонна, шкірно-бубонна) та генералізовані (септична, легенева, кишкова). Найчастіше виникає бубонна форма (80 %). При будь-якій клінічній формі чуми початок раптовий. Виникають озноб, який змінюється жаром, сильний біль голови, запаморочення, млявість, м’язові болі, блювання. Хворі неспокійні, надмірно рухливі. Хода стає хиткою, мова – невиразною. Лице і кон’юнктиви яскраво-червоні, судини склер ін’єковані. Язик сухий,
набряклий, вкритий білим нальотом (ніби натертий крейдою). На шкірі може з’явитись розеольозна або петехіальна висипка. Незабаром порушується свідомість, виникають марення, галюцинації. Риси обличчя загострюються, вираз його страдницький, повний
жаху. Виникає гарячка постійного типу, тахікардія. Серце розширене, тони глухі, нерідко є аритмія і гіпотонія. Виражені задишка і ціаноз. Живіт здутий. Часто збільшені печінка і селезінка. Зменшується діурез, у сечі з’являються білок, еритроцити, циліндри.
При шкірній формі чуми на місці проникнення збудника утворюється болюча червона пляма, яка перетворюється у везикулу, а потім у пустулу, оточену багровим валом з набряклої шкіри. Згодом пустула тріскає і утворюється виразка, яка вкривається темно-коричневим струпом. Вона різко болюча і повільно загоюється з утворенням рубця. Шкірна форма зустрічається рідко, частіше вона переходить у шкірно-бубонну.
Бубони найчастіше виникають у пахвинній або паховій ділянці. Першою ознакою бубонної форми є значний біль у місці, де вони утворюватимуться. Біль затруднює рухи і змушує хворого приймати сковану позу. Шкіра над бубоном спочатку не змінена, але в міру його збільшення червоніє, стає блискучою. Завжди в процес втягуються вся топографо-анатомічна група лімфовузлів та навколишні тканини (періаденіт). Утворюється щільний горбкуватий нерухомий конгломерат, який на 6-8-й день хвороби нагноюється. Шкіра над ним витончується, лосниться, стає багровою. У зв’язку з періаденітом бубон при чумі не має чітких контурів, що є важливою диференційно-діагностичною ознакою. При нагноєнні бубону з’являється нориця, яка повільно загоюється з утворенням рубця. Зворотний розвиток бубону триває 3-4 тиж. Зрідка він розсмоктується без попереднього нагноєння або склерозується.
Бубонна форма чуми може ускладнитися сепсисом, що перебігає дуже тяжко з розвитком гнійних вогнищ. У хворих спостерігаються підшкірні крововиливи, ниркові, кишкові, шлункові кровотечі, порушення серцево-судинної діяльності та пригнічення центральної нервової системи. Без своєчасного лікування смерть настає на 2-3-й день хвороби.
Дуже тяжко перебігає легенева форма чуми. Захворювання починається раптово з кількаразового ознобу, швидкого підйому температури тіла, нестерпного болю голови, багаторазового блювання. Потім приєднуються різь у грудях, серцебиття, сильна задишка,
марення. Кашель з’являється на початку захворювання або пізніше. Харкотиння спочатку рідке, пінисте, прозоре, згодом стає кривавим. Хворий гине на 3-5-й день хвороби при наростаючій легеневій недостатності, іноді впадає в кому.
Для кишкової форми характерні надзвичайно тяжка інтоксикація, кривавий пронос, ріжучий біль в епігастрії, нудота, повторне блювання, гарячка. Дефекація супроводжується тенезмами. Кишкова форма, як правило, самостійно не виникає, вона приєднується до інших форм.
Ускладнення. При чумі завжди існує загроза розвитку різних ускладнень, більшість з яких становлять безпосередню загрозу життю хворого (інфекційно-токсичний шок, набряк легень, синдром ДВЗ крові, набряк головного мозку тощо).
Лабораторна діагностика.
Застереження! Дослідження проводять тільки в спеціально обладнаних лабораторіях, які працюють у суворому протиепідемічному режимі. Правила роботи жорстко регламентовані інструкціями Міністерства охорони здоров’я і управління карантинних інфекцій.
Правила забору і відправки матеріалу
Матеріал забирає працівник того медичного закладу, де знаходиться хворий. При шкірній формі чуми беруть вміст везикул, пустул, виділення виразок, кров, при бубонній формі – пунктат з бубона і кров, при септичній – кров, при легеневій – харкотиння (слиз з ротоглотки), кров. Забір роблять до початку антибактерійного лікування. Пробірки та інший лабораторний посуд з матеріалом загортають у тканину, просочену дезінфекційним розчином, ретельно пакують у бікси чи дерев’яні ящики і пломбують. У супровідному направленні вказують паспортні дані хворого, основні епідеміологічні дані, попередній діагноз, який матеріал направляється, дата і час забору та відправки.
Матеріал транспортують у лабораторію з дотримуванням правил безпеки.
Для підтвердження діагнозу застосовують такі методи:
- бактеріологічний (основний). Виділяють чисту культуру збудника, яку в подальшому ідентифікують;
- бактеріоскопічний (орієнтовний). Виявлення при мікроскопії в мазках з гною, харкотиння біполярно пофарбованих грамнегативних паличок дає підставу підозрювати чуму;
- серологічний. Для експрес-діагностики використовують метод імунофлуоресценції зі специфічним антитільним діагностикумом. РПГА та інші реакції використовують для ретроспективного діагнозу і обстеження природних осередків. Розроблений високочутливий імуноферментний метод;
- біологічний. Заражають досліджуваним матеріалом лабораторних
-тварин – мишей і гвінейських свинок.
Догляд і лікування хворих. Хворих на чуму обов’язково госпіталізують у спеціалізований стаціонар, куди їх перевозять на санітарному транспорті. При роботі з хворими на чуму необхідно користуватися спеціальним костюмом, який забезпечує максимальний захист усього тіла (протичумний костюмпершого типу).
Лікування слід розпочати вже на місці виявлення хворого. Раннє призначення антибіотиків (протягом першої доби від початку захворювання), як правило, рятує йому життя. Ефективність антибіотикотерапії в пізніші строки значно нижча.
З етіотропних засобів найефективніший стрептоміцин. При легеневій і септичній чумі дозу стрептоміцину збільшують до 5-6 г на добу. Крім стрептоміцину, рекомендуються антибіотики тетрациклінового ряду (окситетрациклін, доксициклін), які менш токсичні. Застереження! Вказані дози антибіотиків мають токсичний вплив на організм: найчастіше можуть спричинити глухоту (стрептоміцин) і гепатит з жовтяницею
(тетрациклін). Про появу цих ознак ускладнення антибіотикотерапії треба негайно повідомити лікаря.
Профілактичні заходи. Необхідно попередити захворювання людей у природних осередках чуми і завезення хвороби з-за кордону. Для активної імунізації застосовують живу чумну вакцину. Щеплення роблять нашкірно або підшкірно, ревакцинацію – через рік. При виникненні чуми серед населення здійснюють протиепідемічні заходи, спрямовані на локалізацію і ліквідацію епідемічного осередку.
Вони включають:
„виявлення хворих і госпіталізацію їх у спеціальні лікарні в палати-бокси зі суворим протиепідемічним режимом;
„виявлення та ізоляцію всіх осіб, які спілкувались із хворими (їх ізолюють на 6 діб і проводять екстрену профілактику антибіотиками – стрептоміцином по 0,5 г 2 рази на добу внутрішньом’язово або тетрацикліном по 0,5 г 3 рази на день всередину протягом 6 днів);
„проведення подвірних обходів для виявлення хворих із гарячкою та їх госпіталізація в провізорні відділення;
„встановлення територіального карантину;
„заключну дезінфекцію в осередку 5 % розчинами фен олу,хлорного вапна та з допомогою парових і пароформалінових камер, а також дезінсекцію і дератизацію на території населеного пункту та навколо нього. Персонал працює в протичумних костюмах.
У природних осередках чуми велике значення має санітарно-освітня робота.
Порядок відбору, пакування та транспортування матеріалу
для лабораторного дослідження на чуму
Узяття матеріалу з бубону (везикул, пустул, карбункула)
Основні етапи | Зміст |
1. Підбір необхідного матеріалу та інструментарію | Стерильні ватні тампони, шприци 5 мл, голки із широким діаметром, стерильний м'ясопептонний бульйон (рН 7,2), спирт етиловий, розчин йоду, лейкопластир, дезрозчин, серветки, олівець, ємкість для транспортування матеріалу |
2. Умови взяття матеріалу | Матеріал слід збирати до початку специфічного лікування (антибіотиками) стерильними інструментами в стерильний посуд. |
3. Підготовка медичного персоналу | Узяття матеріалу проводять у протичумному костюмі І типу |
4. Пункція бубону | Шкіру на місці проколювання обробляють спиртом, змащують йодом, знову протирають спиртом. Пальцем лівої руки бубон фіксують до м’яза кістки, адже під тиском голки бубон може зануритися всередину |
5. Узяття пункт ату бубону (везикул, пустул, карбункула) | Голку із широким діаметром уводять із таким розрахунком, щоб досягти центральної частини бубону, після чого, дещо відтягнувши поршень шприца, повільно його витягують. Оскільки ексудат у чумному бубоні міститься між шарами щільної тканини, кількість його незначна і часто заповнює лише простір у голці. Після виймання голки з бубону через неї набирають у шприц 0,5 мл стерильного мясопептонного бульйону (рН 7,2), весь вміст вміщують у стерильну пробірку і закривають гумовим корком. Якщо неможливо отримати матеріал із бубону, уводять у товщу бубону 0,3 мл стерильного ізотонічного розчину натрію хлориду, а після тим самим шприцом виймають його і вміщують у стерильну пробірку. При прориві бубону матеріал забирають із периферичної щільної частини, як зазначено вище, і окремо – виділення. Обидві проби досліджують окремо |
6. Завершення процедури | Пунктат переносять у стерильну пробірку, ретельно закривають притертим корком та відправляють у лабораторію |
За підозри на легеневу чуму мокротиння збирають у стерильні широкогорлі банки з притертими корками або кришками, що закручуються. За відсутності мокротиння матеріал збирають ватним тампоном із ротової частини глотки.
При всіх формах чуми беруть кров із вени в кількості 10 мл, засіваючи одразу 5 мл у 50 мл
м'ясопептонного бульйону (рН 7,2). Решту крові використовують для зараження біопробних тварин, проведення серологічних реакцій.
Пакування і транспортування матеріалу в лабораторію
Кожну пробірку, флакон або інший посуд ретельно закривають притертими корками. Зовнішні стінки ємкості з матеріалом ретельно обтирають дезрозчином. Потім пробірки і банки заклеюють лейкопластиром і кожну пробірку чи банку окремо поміщають у поліетиленовий пакет і щільно зав'язують. Пробірки вкладають у металевий пенал, край між кришкою і пеналом заклеюють лейкопластиром. Пенал загортають у целофан і поміщають у бікс або металеву скриньку. Кожну банку замотують окремо в марлю і також поміщають у бікс або металеву скриньку, які запечатують особистою печаткою лікаря і з посильним відправляють у лабораторію. До посилки додається супровідний документ, у якому вказують ПІБ та вік хворого, діагноз, дату захворювання, час відбору матеріалу, характер матеріалу, приймання антибіотиків, інше специфічне лікування, а також ПІБ, посаду медпрацівника, який збирав матеріал.
Транспортують матеріал до лабораторії на службовому транспорті.
Протичумні костюми
Протичумний костюм забезпечує захист медичного персоналу від зараження в усіх випадках підозри на карантинні та інші небезпечні інфекційні хвороби. Використовується під час обслуговування хворого в інфекційних стаціонарах, при евакуації хворого, проведенні поточної та заключної дезінфекції (дезінсекції, дератизації), під час взяття матеріалу від хворого, при розтинні та похованні трупів, здійснення подвірних обходів.
Застосування протичумних костюмів відповідно до режиму роботи
Застосування протичумного костюма | Нозологічна та клінічна форми хвороби | |||
Тип протичумного костюма | ||||
І | ІІ | ІІІ | ІУ | |
1 | 2 | 3 | 4 | 5 |
При роботі з хворим у госпіталі, прозізорному госпіталі та ін | Легенева або септична форма чуми. До встановлення остаточного діагнозу бубонної та шкірної форми чуми, вірусної гемораг. гарячки, гострий респіраторний синдром |
| Бубонна, шкірна форми, під час уведення антибіотиків | Холера, гострий діарей ний синдром, гострий синдром жовтяниці. При проведенні туалету хворому одягають гумові рукавиці, а при обробці випорожнень - маску |
При евакуації хворих | Чума, вірусні ГГ, гострий респіраторний синдром |
|
| Холера, гострий діарей ний синдром, гострий синдром жовтяниці |
При роботі в ізоляторі | З особами, які мали контакт із хворими на легеневу чуму або вірусні ГГ |
|
| З особами, які мали контакт із хворими на бубонну, шкірну та септичну форми чуми і які отримають специфічне лікування; із хворими на холеру. |
При проведенні поточної та заключної дезінфекції (дезінсекції, дератизації) | У вогнищі легеневої форми чуми та контагіозних вірусних геморагічних гарячок | У вогнищі бубонної форми чуми, холери |
|
|
При аутопсії | Померлого від чуми (додатково надягають клейончастий фартух, нарукавники, другу пару рукавичок) | Померлого від холери |
|
|
При відборі матеріалу для лабораторних досліджень | Чума, вірусні ГГ, гострий респіраторний синдром |
|
| Холера, гострий діарей ний синдром, гострий синдром жовтяниці ( додатково – гумові рукавиці. |
При проведенні обходів по подвір’ях в осередку захворювання | Легенева форма чуми, вірусні геморагічні гарячки |
|
| Бубонна, шкірна та септична форми чуми. Персонал повинен мати додаткову пару гумових рукавичок, ватно-марлеву маску, окуляри, які надягають перед входженням у приміщення, якщо при опитуванні оточуючих виявлено підозрілого хворого. Холера – медичний халат, шапочка (хустка) |
Протичумний костюм надягають до входження в приміщення, де працюють із заразним матеріалом, або на територію осередку інфекції. Залежно від характеру роботи, яку треба виконати, користуються відповідним типом костюма. Костюм потрібно вдягати та знімати у суворо встановленому порядку, ретельно, щоб у ньому було зручно та безпечно працювати.
Послідовність надягання та знімання протичумного костюма
Частина костюма | Послідовність процесів | ||||
Надягання |
Знімання
| ||||
Тип костюма | |||||
І | ІІ | ІІІ | ІУ | ||
Комбінезон (піжама) | 1 | 1 | 1 | 1 | 12 |
Шкарпетки | 2 | 2 | 2 | 2 | 11 |
Чоботи (гумові або кирзові) | 3 | 3 | 3 | 3 | 10 |
Каптур (велика косинка) | 4 | 4 | 4 | 4 | 8 |
Протичумний халат | 5 | 5 | 5 | 5 | 7 |
Ватно-марлева маска (респіратор) | 6 | 6 |
|
| 6 |
Захисні окуляри | 7 |
|
|
| 5 |
Гумові рукавички | 8 | 7 | 6 |
| 9 |
Рушник | 9 | 8 | 7 |
| 1 |
Додатково для автопсії: |
|
|
|
|
|
Додаткова пара гумових рукавичок | 1 |
|
|
| 4 |
Клейончастий фартух | 2 |
|
|
| 2 |
Нарукавники | 3 |
|
|
| 3 |
Примітки: 1) при застосуванні костюмів ІІІ типу замість чобіт використовують глибокі калоші, іУ типу – тапочки або туфлі зі шкіри або шкірозамінника, замість протичумного халата – хірургічний халат, замість каптура – шапочку або малу косинку; 2) тривалість роботи в костюмі І типу не повинна перевищувати 3 год, а у спекотну пору – 2 год, необхідна перерва на 1 год
Дії медичного персоналу при виявленні хворого (трупа) або за підозри на зараження карантинними інфекціями, контагіозними вірусними геморагічними гарячками
Дії медичного працівника при виявленні хворого (підозрілого) у медичному закладі:
- ізолювати хворого;
- інформувати керівництво закладу;
- ужити заходів з особистого захисту, для чого надягти необхідний захисний одяг;
- застосувати засоби для поточної дезінфекції та забезпечити її проведення;
- залишатися з хворим або підозрілим щодо захворювання до прибуття евакуаційної бригади;
- надати невідкладну медичну допомогу хворому;
- уточнити дані епідеміологічного анамнезу, встановити коло осіб, які спілкувалися з хворим, та
скласти їх список;
- разом з евакуаційною бригадою супроводжувати хворого до інфекційного стаціонару.
Примітка: після госпіталізації хворого медичний працівник повинен пройти санітарну обробку та здійснити дезінфекцію одягу. Вирішується питання про необхідність його ізоляції, встановлення медичного нагляду та екстреної профілактики.
Дії медичного працівника при виявленні хворого (підозрілого) за межами медичного закладу (вдома, у готелі або в будь-якому іншому місці):
- ізолювати хворого;
- викликати евакуаційну бригаду через диспетчера (чергового) станції (відділення) швидкої
(невідкладної) медичної допомоги та інформувати керівника свого медичного закладу;
- ужити заходів з особистого захисту;
- залишатися з хворим (підозрілим) до прибуття евакуаційної бригади;
- надати невідкладну медичну допомогу хворому;
- вжити необхідних заходів, спрямованих на запобігання винесення інфекції за межі приміщення;
- вжити поточних дезінфекційних заходів;
- уточнити дані епідеміологічного анамнезу, встановити коло осіб, які спілкувалися з хворим;
- разом з евакуаційною бригадою супроводити хворого до стаціонару.
Примітка: при встановленні діагнозу (за підозри) персонал швидкої (невідкладної) допомоги виконує функції евакуаційної бригади.
Уважно прочитайте.
Складіть опорний конспект.
Виконайте завдання.
1. Дайте характеристику збудника чуми.
2. Як можна заразитися чумою?
3. Основні клінічні прояви локалізованих форм хвороби
4. Які клінічні прояви генералізованих форм чуми?
5. Як підтвердити діагноз чуми?
6. Особливості догляду за хворими.
7. Основні медикаментозні засоби для лікування хворих на чуму.
8. Як вберегтися від захворювання?
9. Які протиепідемічні заходи необхідно проводити в осередку?
Сибірка (аnthrax) – гостра зоонозна хвороба, що спричинюється сибірковою паличкою і перебігає з інтоксикацією, серозно-геморагічним запаленням шкіри та лімфатичних вузлів, рідше – у генералізованій формі.
Етіологія. Збудником є Bacillus anthracis. Це нерухома, крупна грампозитивна паличка з ніби обрубаними кінцями, здатна утворювати капсулу і спори. Вегетативні форми продукують сильний екзотоксин. Вони чутливі до дії дезінфекційних засобів, при кип’ятінні гинуть через 1-2 хв. Спори дуже стійкі: витримують автоклавування при температурі 110 °С протягом 40 хв, сухий жар при температурі 120-140 °С – 1-3 год, у дезінфекційних розчинах гинуть через 1 год і пізніше, у ґрунті можуть зберігати життєздатність десятиліттями.
Епідеміологія. Основним джерелом збудника для людини є хворі травоїдні сільськогосподарські (кози, вівці, корови, коні, верблюди) і дикі тварини. Зараження людини відбувається переважно контактним шляхом – через подряпини, порізи, садна при догляді за хворими тваринами, їх забоєві, зніманні шкіри, розбиранні туші, при виконанні земляних робіт. Харчовий шлях реалізується при вживанні недостатньо термічно обробленого зараженого м’яса. Можливе аерогенне інфікування – при , на якому є збудники, наприклад, під час стрижки овець, обробки зараженої вовни. Трапляється зараження при укусі мухою-жигалкою, гедзем, які можуть переносити збудника від хворих тварин.
Сприйнятливість до сибірки висока. Після хвороби залишається слабкий імунітет, тому можливе повторне захворювання. На території України існує понад 10 000 неблагополучних щодо сибірки пунктів, що зумовлює постійну небезпеку виникнення епізоотій серед свійських тварин і поширення хвороби серед людей. Так, у 1994 р. в АР Крим, у 1997 р. в Донецькій області, у 1998 р. на Волині, у 2001 р. на Київщині були зареєстровані випадки сибірки в людей.
Клінічні прояви. Інкубаційний період триває від 2 до 14діб, частіше 2-3 доби. Виділяють локалізовану і генералізовану форми сибірки. Найчастіше спостерігається локалізована (шкірна) форма з ураженням відкритих ділянок тіла – щік, повік, лоба, шиї, кисті, передпліччя. На місці проникнення збудника виникає щільна червоно-
синюшна плямка, що швидко перетворюється у вузлик (папулу). Наростають відчуття печії і свербіння. Швидко, у межах однієї доби, папула перетворюється в пухирчик (везикулу), що заповнюється жовтою (потім кров’янистою) рідиною і тріскає. Внаслідок цього утворюється виразка з темно-коричневим дном, припухлими краями і кров’янистими виділеннями. По краях виразки виникають вторинні (дочірні) пухирчики, за рахунок яких відбувається розширення виразки. Через 1-2 тиж. у центрі виразки утворюється чорний, щільний струп, що нагадує вуглинку, оточений запальним багряно-синюшним валиком. Характерно, що струп і навколишній набряк зовсім не болять і не чутливі навіть до глибоких уколів голкою, проте відчуття дотику збережене. Таким чином, формується карбункул, діаметр якого може досягати 8-10 см. Карбункул не нагноюється.
Генералізована (септична) форма може розвинутись первинно або як наслідок локалізованої форми. Вона характеризується дуже тяжким перебігом. Починається хвороба гостро з гарячки, болю голови, слабості, блювання. З’являються відчуття стиснення за грудиною, задишка, біль у грудях при диханні, сухий кашель із серозним або кров’янистим харкотинням.
Прогноз при шкірній формі хвороби, якщо вчасно розпочати лікування, сприятливий, при генералізованій формі – несприятливий.
Ускладнення. При сибірці завжди існує загроза розвитку ускладнень, більшість з яких становлять безпосередню загрозу життю хворого. При виникненні карбункула на губі набряк часом поширюється на слизові оболонки порожнини рота, дихальних
шляхів і призводить до асфіксії і смерті хворого. За відсутності адекватного лікування шкірна форма сибірки може перейти в генералізовану. Найчастіше ускладнення спостерігаються при генералізованій формі, насамперед це септичний шок, дихальна
недостатність, кишкова кровотеча, перитоніт, набряк головного мозку.
Лабораторна діагностика. Дослідження проводяться в лабораторіях особливо небезпечних інфекцій санепідемстанцій.
Правила забору і відправки матеріалу
Матеріал беруть у стерильний посуд безпосередньо біля ліжка хворого, дотримуючись правил роботи з особливо небезпечними інфекціями. Вміст пухирців, виділення з виразок, з-під струпа забирають пастерівською піпеткою, яку негайно запаюють.За відсутності піпетки користуються стерильним тампономт чи попередньо прокип’яченою звичайною ниткою, яку про
При відповідних показаннях у стерильний посуд забирають кров,харкотиння. Матеріал транспортують у лабораторію з додержанням правил безпеки. Посуд з матеріалом додатково ретельно пакують у бікси чи дерев’яні ящики і пломбують. У супровідному направленні вказують паспортні дані хворого, основні епідеміологічні дані, попередній діагноз, вид матеріалу, дату і час його забору та відправки. У лабораторії матеріал засівають на м’ясо- пептонний агар і бульйон, желатин, згорнуту сироватку крові.
Застосовують такі лабораторні методи дослідження:
- бактеріологічний (основний метод). Виділяють культуру збудника з вмісту пухирців, випоту з-під струпа, при септичній формі – з харкотиння, блювотиння, крові, спинномозкової рідини, калу, сечі;
- бактеріоскопічний (орієнтовний метод). Проводять мікроскопію мазка, пофарбованого за Грамом чи розчином Ребігера за Пєшковим;
- люмінесцентно-мікроскопічний (експрес-метод). Мазки обробляють люмінесцентною сироваткою і дивляться в ультрафіолетовихпроменях люмінесцентного мікроскопа;
- біологічний. Заражають досліджуваним матеріалом лабораторних тварин – мишей і гвінейських свинок;
- шкірну алергічну пробу з антраксином (гідролізат сибіркових бацил).
На внутрішній поверхні передпліччя внутрішньошкірно вводять 0,1 мл антраксину, на іншому передпліччі обов’язково ставиться контрольна проба – внутрішньошкірно вводять 0,1 мл фізіологічного розчину натрію хлориду.
Реакція вважається позитивною, якщо через 24-48 год у місці введення антраксину з’являються гіперемія та інфільтрат діаметром не менше ніж 8 мм, а на іншому передпліччі їх немає. Проба стає позитивною наприкінці 1-го тижня захворювання майже в усіх хворих.
Шкірна алергійна проба з антраксином
Шкірну алергійну пробу з антраксином використовують як для ранньої діагностики (може бути позитивною вже з перших днів захворювання, а в більшості випадків – з кінця першого тижня захворювання), так і для встановлення ретроспективного діагнозу. Для проведення проби використовують внутрішню поверхню передпліччя. Антраксин уводять із дотриманням правил асептики суворо внутрішньошкірно за допомогою шприца з тонкою голкою в дозі 0,1 мл. У шкіру іншого передпліччя в тій самій дозі вводять стерильний ізотонічний розчин натрію хлориду. Через 24 год враховують наявність гіперемії та інфільтрату шкіри. Остаточний облік проводять через 48 год. Проба вважається сумнівною, якщо в місці введення антраксину спостерігається тільки гіперемія діаметром близько 0,8 см, слабко позитивною (+) – при діаметрі гіперемії з інфільтратом до 1,5 см, позитивною (++) і різко позитивною (+++) – при гіперемії понад 1,6 см у діаметрі та інфільтраті не менше ніж 0,8 см.
Якщо проба з антраксином негативна чи сумнівна, її варто повторити через 5-7 днів. Треба враховувати, що позитивна реакція на антраксин спостерігається в імунізованих осіб.
Узяття матеріалу для специфічної діагностики при сибірці
Для специфічної діагностики при сибірці тип досліджуваного матеріалу залежить від форми хвороби.
При шкірній формі беруть вміст везикул, карбункулів, виразки або відторгнутий струп. Перед узяттям матеріалу (бажано до початку лікування) обережно очищують шкіру спиртом біля ураженого місця та поверхню карбункула. Матеріал беруть стерильною піпеткою, шприцом або тампоном. За наявності у хворого некротичної виразки її необхідно попередньо очистити від гною (якщо він є), зібрати лімфатичну рідину на межі зі здоровою тканиною, не травмуючи останню.
При септичній формі беруть кров в об’ємі 1 мл, бажано в період гарячки. 1-2 краплі крові висівають на живильні середовища, а також роблять два мазки на предметних скельцях, не фіксуючи їх.
При легеневій формі досліджують мокротиння, яке відбирають у стерильні баночки, і, крім того, роблять два мазки на предметних скельцях, не фіксуючи їх. Також досліджують кров.
При кишковій формі досліджують випорожнення або сечу (1-2 л). У померлих досліджують частини уражених органів, тканин і обов’язково кров і селезінку.
Направлення патологічного матеріалу на дослідження
Патологічний матеріал вміщують у чистий стерильний посуд (пробірки, банки). Висушені мазки вкладають у чашки Петрі, які обгортать щільним папером. На упаковці роблять напис;Мазок нефіксований;.
Посуд із патологічним матеріалом складають у герметичний контейнер, пломбують, роблять напис;Верх, обережно; та відправляють у лабораторію утсупроводі медичного працівника.
У направленні вказують ПІБ хворого (померлого), місце і час узяття матеріалу, його назву і попередній діагноз. Направлення не можна перевозити в транспортній тарі з досліджуваним матеріалом.
Догляд і лікування хворих. При підозрі на сибірку хворий підлягає негайній госпіталізації в інфекційний відділ в окрему палату чи бокс. Йому виділяють індивідуальні предмети догляду, посуд.
Застереження! Медичний персонал повинен працювати в спеціально виділених
халатах, гумових рукавицях, а при генералізованій формі – ще й у ватно-марлевій масці чи респіраторі та захисних окулярах. Використаний перев’язувальний матеріал збирають у спеціальний посуд і негайно спалюють, виділення хворого (харкотиння, блювотиння, кал, сечу) змішують з хлорним вапном чи з двотретьоосновною сіллю кальцію гіпохлориту в співвідношенні 1:2, для сечі – 1:10-1:20 і ретельно перемішують. Дезінфекція повинна тривати не менше ніж 2 год. Посуд хворого кип’ятять у 2 % розчині соди протягом 1 год. Білизну в хлорній тарі відправляють у спеціальний дезінфекційний пункт чи знезаражують на місці, спочатку замочуючи в 1 % розчині соди, а потім кип’ятять протягом 1 год.
З етіотропних препаратів хворому призначають антибіотики – бензилпеніцилін по 6-24 млн ОД на добу чи цефалоспоринипо 4 -6 г на добу, левоміцетину сукцинат по 3-4 г, гентаміцин по 240-320 мг на добу до зникнення проявів хвороби (не менше 7- 8 діб). Антибіотики краще поєднувати з введенням гетерогенного протисибіркового імуноглобуліну в дозі від 20 до 40-80 мл залежно від тяжкості хвороби.
Застереження! Протисибірковий імуноглобулін вводять після попередньої гіпосенсибілізації за методом Безредка.
Застереження! Місцеве лікування при шкірній формі сибірки не доцільне. Будь-
які хірургічні втручання категорично протипоказані, так як можуть спричинити
генералізацію патологічного процесу.
Профілактичні заходи. Ветеринарна служба систематично виявляє і веде облік неблагополучних щодо сибірки пунктів,поши рює санітарні знання серед населення.
Працівників ферм, підприємств з переробки шерсті та шкіри, м’ясокомбінатів імунізують живою сибірковою вакциною (одноразово нашкірно або підшкірно і ревакцинація через 1 рік). За особами, які контактували з хворими на сибірку тваринами, спостерігають протягом 2 тиж. У випадку ймовірного зараження проводять екстрену профілактику антибіотиками пеніцилінового або тетрациклінового ряду по 2 г на добу протягом 5 днів або протисибірковим імуноглобуліном дозою 20-25 мл внутрішньом’язово. За особами, які були в контакті з хворою людиною чи твариною,
спостерігають протягом 2 тиж.
Уважно прочитайте.
Складіть опорний конспект.
Дайте відповіді на питання.
1. Дайте характеристику збудника сибірки.
2. Як можна заразитися сибіркою?
3. Основні клінічні прояви шкірної форми сибірки.
4. Як проявляється генералізована форма сибірки?
5. Які ускладнення дає сибірка?
6. Як підтвердити діагноз сибірки?
7. Техніка проведення шкірної алергічної проби з антраксином.
8. Особливості догляду за хворими.
9. Які медикаментозні засоби застосовують у лікуванні хворих?
10. Як запобігти виникненню сибірки?
Рекомендована література
Основна:
Андрейчин М.А., Івахів О.Л. Медсестринство при інфекційних хворобах: Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига,2002.
1. Клінічне медсестринство при інфекційних хворобах: Навч. Посібник/В.С.Тарасюк, Н.В. Титаренко, І.В.Паламар та ін.; За ред. Проф. В.С.Тарасюка. – К.: Медицина,2006. – 176с.
2. Шегедин М.Б. Медсестринство при інфекційних хворобах (атлас)/ М.Б. Шегедин, В.В. Кравцов, С.В. Барчук. – Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження»,2005. – 64с.
3. Денисенко О.В.Інфекційні хвороби в модулях: навч. посібник. – К.: Медицина, 2009. -168с.
4. Чорновіл А.В., Грицко Р.Ю., Лишенюк С.А. Клінічне медсестринство в інфектології. — К.: ВСВ “Медицина”, 2010.
5. Н.М. Касевич. Практикум із сестринської справи. – К.: Здоров’я, 2005.
6. Інфекційні хвороби / За ред. Тітова М.Б.- К.; Вища шк., 1995.
7. Чорновіл А.В., Грицько Р.Ю. Клінічне медсестринство в інфектології з елементами епідеміології.- К.; Здоров’я, 2002
Додаткова:
1. А.В.Чорновіл, Р.Ю.Грицько.Клінічне медсестринство з основами епідеміології.–К.:Здоров’я,
2. Касевич Н.М., Шаповал К.І. Охорона праці та безпека життєдіяльності медичних працівників: підручник. — К.: Медицина, 2010. — 248 с.
3. Тарасюк В.С., Кучанська Г.Б. Охорона праці в лікувально-профілактичних закладах. Безпека життєдіяльності: підручник. — К.: Медицина, 2010. — 488 с.
4. Васильев В.С. и др. Практика инфекциониста. Мн.:Выш.шк.,1993.
5. Довідник фельдшера. /Кол. авторів; За ред. М.А.Андрейчина: В 2-х кн. – К.:Здоров”я, 1997.
6. Інфекційні хвороби / За ред. Тітова М.Б. — К.: Вища шк., 1995.
7. Інфекційні хвороби у загальній практиці та сімейній медицині / За ред. Андрейчина М.А. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2007.
8. Посібник з діагностики, терапії та профілактики інфекційних хвороб в умовах поліклініки / За Ред. Андрейчин М.А. – К.; Здоров’я, 1994
9. Андрейчин М.А., Копча В.С. Епідеміологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2000
10. Журнал «Інфекційні хвороби», - Київ
11. Газета «Здоров’я України», - Київ
Інформаційні ресурси
search.ligazakon.ua/l_doc2.
cseswt.od.ua/ua/portal/dn_
univ.uzhgorod.ua/departaments/
president.gov.ua/documents/
https://tdmuv.com/books/meds_
http://www.library.univ.kiev.
А.В. Чорновіл, Р.Ю. Грицко Інфекційні хвороби.
https://www.kodges.ru/medik/
https://www.twirpx.com/file/
http://www.monada.lviv.ua/old/
http://krutikova.ucoz.ru/load/
Свої роботи висилати на ел. пошту gladkiy.aleksandr55@
Термін поточна доба.
З повагою ваш О.А.
Комментарии
Отправить комментарий